Лариса Долина користується великим авторитетом як у гарячих шанувальників вітчизняного шоу-бізнесу, прихильників так званої попси, так і у не менш гарячих противників популярної естради, борців з цієї самої попсою. Розгадка проста: Долина є, з одного боку, однією з найбільш успішних і відомих фігур російського шоубізу, з іншого - ніхто не може записати її в число більшості сірих і нічим не примітних представників естради по тій простій причині, що і її талант, і її видатні вокальні дані для всіх очевидні.
Віолончель ледь не позбавила нас чудової співачки
Лариса Олександрівна Кудельман з`явилася на світ 10 вересня 1955 року в столиці сонячного Азербайджану, в місті Баку. Її батьки, будівельник Олександр Маркович і друкарка Галина Ізраілевна, ніякого прямого відношення до мистецтва, зрозуміло, не мали. Чи не мала ніякого відношення до мистецтва в силу юного віку і сама Лариса, поки вся родина не переїхала в 1958 році в Одесу, де потрібно було дбати про важко хвору бабусю по маминій лінії. Наступні три роки стали для всіх членів сім`ї Кудельман справжнім випробуванням: вчотирьох вони жили в кімнатці в одеській комуналці. Втім, назвати це кімнатою можна було лише з натяжкою: насправді це був звичайний сирий підвал, тяготи існування в якому зростали важкою хворобою бабусі і шкідливими умовами для маленької дівчинки. Лариса перехворіла там важкою формою кашлюку, пам`ять про якого залишилася на все життя у вигляді хронічного бронхіту. Після смерті бабусі сім`ї вдалося знайти варіант проживання в окремій квартирі і життєва ситуація стала налагоджуватися.
До того моменту музичні здібності дочки стали для батьків очевидні і в 7 років вона почала навчання в музичній школі по класу фортепіано. Однак з цим інструментом Лариса спільної мови не знайшла і через три роки безуспішних спроб впоратися з ним перейшла в клас, де навчали грі на віолончелі. З віолончеллю справи пішли краще, і через шість років навчання Лариса успішно закінчила музичну школу. Однак уже в підлітковому віці вона відчула сильний потяг до вокального мистецтва, яка до того ж підігрівалася успішним прикладом близької подруги Тетяни, яка була на кілька років старше і вже до того моменту співала в одному з одеських ресторанів. Після того, як Лариса в 12 років вперше виконала пісню на звітному концерті в піонерському таборі, вона в прямому сенсі слова захворіла співом. Незабаром після цього відправившись з Тетяною за компанію на прослуховування в один з одеських ансамблів, Лариса несподівано для всіх і для самої себе успішно пройшла цей конкурс і незабаром стала артисткою Одеської філармонії та солісткою естрадного оркестру «Ми - одесити». Для цього їй довелося, по-перше, перейти на заочну форму навчання і так закінчити школу, по-друге, змінити прізвище батька на більш нейтральну дівоче прізвище материн Долина: все-таки з очевидно єврейським прізвищем Кудельман далеко піти на естраді було практично неможливо.
Не всім випадає виконати пісню-символ
Саме так і почалася довга і непроста кар`єра Лариси Доліної в якості солістки різних радянських музичних колективів. Непроста навіть незважаючи на те, що практично в кожному з цих колективів Лариса досить швидко ставала справжнім лідером і домагалася як визнання професіоналів, так і популярності у глядачів. Після початку роботи в оркестрі «Ми - одесити» вона деякий час співала в місцевих ресторанах, потім протягом чотирьох років була солісткою Державного естрадного оркестру Вірменії. В останньому колективі у неї не зовсім склалися стосунки з художнім керівником Костянтином Орбеляном, через що вона в підсумку пішла в Державний естрадний оркестр Азербайджану. У 1978 році Долина взяла участь у II Всеросійському конкурсі виконавців радянської пісні в Сочі, де посіла друге місце, але, найголовніше, на неї звернув увагу художній керівник знаменитого естрадного колективу «Современник» Анатолій Кролл. У цьому колективі пріоритетне увага приділялася джазовим композиціям, і ця обставина стала доленосною для кар`єри Лариси Доліної. Природний голос Доліної, її темперамент і особисті пристрасті настільки ідеально збіглися з джазовим звучанням, з властивою джазу імпровізацією, що Лариса швидко стала однією з найбільш яскравих радянських виконавиць вокальних джазових партій. Особливо прогриміла в масштабах всієї країни концертна програма колективу «Современник» «Антологія джазового вокалу», яка в 1981-1982 роках з величезним успіхом пройшла по всьому Радянському Союзу. Одним із свідчень народжується популярності Доліної стало її запрошення в 1983 році в став культовим музичний фільм Карена Шахназарова «Ми з джазу».
