Криза трьох років: перші кроки до самостійності

криза трьох років Ще недавно трирічний малюк був милим і слухняним, а зараз він стоїть на своєму з будь-якого приводу і категорично не хоче слухатися? З подібним стикаються майже всі батьки. Деякі діти переживають цей період відносно спокійно, інші ж доводять до відчаю батьків і вихователів дивовижною впертістю. У будь-якому випадку криза трьох років є обов`язковим етапом становлення особистості дитини.

Що відбувається з малюком?

Три роки - досить умовна межа, яка відокремлює ранній вік від дошкільного. Цей період характеризується зміною особистості дитини. Починається процес поступового віддалення дитини від матері. Малюк починає усвідомлювати себе окремою особистістю, у якій можуть бути власні погляди і устремління, які не завжди збігаються з поглядами і прагненнями батьків.

Звичайно, подібний криза не починається строго в третій день народження крихітки: деякі діти починають прагнути до самостійності вже в два роки, інші вирішуються заявити про свої бажання тільки до чотирьох років. Вікова криза може протікати з різним ступенем інтенсивності. Він триває зазвичай кілька місяців, протягом яких дитина відвойовує собі право на самостійність. У дитини розвиваються такі якості, як активність та ініціативність, він вчиться встановлювати більш глибокі відносини з дорослими і однолітками.

Основні прояви

Вікова криза трьох років зазвичай проявляється цілим комплексом симптомів. До таких симптомів належать:

Негативізм, тобто прагнення робити все навпаки, навіть в тому випадку, якщо подібний образ дій невигідний самій дитині. Наприклад, дитина може відмовитися від походу в цирк або в гості, якщо сердитий на дорослого, який цей похід пропонує;
Знецінення. Те, що раніше було дорогу дитині, перестає бути для нього значущим. Так, малюк може почати грубити батькам і ламати улюблені перш іграшки;
Упертість. Дитина наполягає на своєму і не може відмовитися від своєї вимоги, навіть якщо обставини змінилися. Наприклад, дитя може вимагати, щоб батько повів його в парк навіть в тому випадку, якщо на вулиці зіпсувалася погода;
Свавілля. Бажання діяти самостійно, прояв ініціативи, яка може бути неадекватна можливостям дитини;
Бунт. Дитина бунтує проти обмежень (об`єктивних чи уявних), намагаючись розширити межі своєї свободи. Такий бунт може приймати і досить неприємні форми, наприклад, істерики при великому скупченні людей.

Стиль виховання в сім`ї і криза трьох років

Як правило, криза трьох років практично непомітно проходить у малюків, чиї батьки вважають за краще демократичний стиль виховання і дають своїм дітям певну свободу. Звичайно, без капризів і проявів негативізму не обходиться, але в цілому цей непростий період набагато легше пережити дітям, чиї батьки володіють достатньою гнучкістю і заохочують прагнення чад до самостійності.

Складніші справи в сім`ях, де практикується авторитарний стиль виховання. Авторитарні батьки не поважають особистість дитини і вимагають послуху. Трирічні діти протестують проти такого стану речей і прагнуть все робити навпаки. Таке протистояння призводить до того, що рано чи пізно дитина здається, втрачає контакт з дорослими або вичікує випадку, коли зможе довести свою незалежність.

Якщо в сім`ї прийнято сильно опікати дітей, криза трьох років також проходить непросто. Гиперопекают батьки оточують дитину турботою і не дають йому й кроку ступити самостійно: адже він такий маленький, обов`язково помилиться і потрапить в біду. В результаті у малюка немає можливості вчитися на власних помилках і пишатися власними досягненнями, адже за нього все роблять мама, тато, бабусі й дідусі. У три роки більшість дітей починає протестувати проти такого стану речей за допомогою капризів, впертості і навіть деспотизму. Як правило, в боротьбі перемагають дорослі, і дитина упокорюється з долею опікуваного нетями до початку підліткового віку.

Що робити батькам?

Трирічні діти бувають нестерпні, але, як і всі вікові кризи, цей період не буде тривати вічно. І чим раніше батьки змиряться з тим фактом, що їх дитина - самостійна особистість зі своїми бажаннями, тим простіше пройде перша криза дорослішання малюка.

Психологи радять батькам трирічних якомога частіше давати дитині можливість приймати рішення і вибирати. Трирічна дитина цілком в змозі вирішити, якого кольору сорочку надіти, яку кашу з`їсти на сніданок і який мультфільм подивитися. Не варто категорично наказувати дитині, що йому робити. Набагато краще просто повідомити, яких дій від нього чекають і одночасно дати йому певну свободу в тому, як саме він буде здійснювати ці дії. Наприклад, замість наказу «Негайно спати!» Можна запитати малюка, як йому зручніше вчинити: спочатку переодягнутися в піжаму, а після почистити зуби, або навпаки.

Іноді мамам радять діяти від протилежного, тобто вимагати від дитини небажаних дій, щоб їх почуття протиріччя дитя вело себе саме так, як потрібно. Але, діючи таким чином, батьки надають самі собі ведмежу послугу. Дитина дуже швидко звикає не сприймати всерйоз вимоги батьків - вони ж все одно від цих вимог легко відступаються. Крім того, період впертості не вічний, і з часом малюк почне розуміти власну вигоду і здогадуватися, що дорослі його обманювали.

Справитися з упертістю малюка можна, якщо перетворити звичайні справи в захоплюючу гру. Небажаючих прибирати перед сном іграшки дитина із задоволенням може включитися в гру «хто швидше збере всі кубики».

Якщо малюк влаштовує істерики, тупотить ногами і валяється на підлозі, часто першим поривом батьків буває виконати всі бажання маленького маніпулятора, аби він припинив вести себе подібним чином. Але набагато ефективніше спокійно відмовити дитині і переключити свою увагу не щось інше: без глядачів малюк швидко заспокоїться, і з ним можна буде поговорити конструктивно.